Святий Євген де Мазенод 1807 році в часі Літургії Великої П’ятниці зустрівся з страждаючим Ісусом Христом. Отримав великий дар побачити, як його грішність відноситься до терпіння Господа на хресті. Зрозуміти, що незважаючи на це Бог його не відкинув, лише в великому своєму милосерді пробачив.
На зовні сльози очищення та жалю, а в середині глибока переміна та навернення. То був момент, який в подальшому запровадив його до священнства, заснування ордену Місіонерів Облатів Марії Непорочної і уже до кінця свого земного життя він проголосував розп’ятого Ісуса Христа, який воскрес з надією, що і нас воскресить останнього дня.
Євген живе містичним досвідом, який змушує його краще зрозуміти любов Христа Спасителя, який пролив свою кров за прощення гріхів. Ця благодать “навернення” допомагає йому відмовитися від себе і покладатися на божественне милосердя. Як відповідь на цю милість, він вирішує віддати себе Ісусу:
Я шукав щастя від Бога і занадто довго для свого нещастя.
Скільки разів у моєму житті проводив моє серце, катував, чи звернеться до свого Бога, від якого відвернувся!
Чи можу я забути ці гіркі сльози, які з’явилися на моїх очах дивлячись на хрест у Страсну П ‘ ятницю. Ох! Вони були від усього серця, ніщо не могло зупинити їх, їх було занадто багато в мені, щоб сховати їх від тих, хто любить мене, приймав участь у цій зворушливій Страстній Літургії, я був у стані смертельного гріха, і це було точно те, що викликало мій біль…
Ніколи моя душа не була більш задоволена, це ніколи не буде більше щастя; це те, що посеред цього потоку сліз, незважаючи на мій біль, чи скоріше за все за допомогою мого болю, моя душа підніметься до неба, до Бога це тільки добре, від якого вона відчула біль. Який сенс казати більше? Чи зможу я колись повернути те, що зроблю потім?
Пригадую, як Христос в наодинці наповнює моє серце солодким задоволенням. Тож я шукаю щастя від Бога, і дізнався з Нього нічого, крім скорботи і скорботи.
Щасливий, тисячу разів щасливий, що у нього є, цей добрий батько, незважаючи на мою негідність, розгорнув на мене все багатство свого милосердя.
Принаймні я виправдовую втрачений час, повторюючи любов до Нього. Тож нехай всі мої дії, думки тощо., будуть направлені до Бога…
Це починається звідси благословенне життя небесне. Це справжній спосіб прославляти Його, як він хоче.
Щоденник, грудень 1814 року, O.W. XV n. 130 130 130