Бути облатом це моє покликання.

розміщено в: Новини | 0


Бути облатом це моє покликання. 
Перші думки про те, щоб стати священиком, народились в моєму серці тоді, коли мій старший на два роки брат пішов у духовну семінарію до отців-францисканців. В той час мені було 18 років і я був ще далеко від усього цього, тому пригадую, що спочатку з подивом дивився на свого брата, який завжди був для мене прикладом.
Пізніше, коли вже нормально почав сприймати вибір брата, я й сам почав задумуватись над тим, що, можливо, це також дорога й для мене, але спочатку я відкидав ці думки, вважаючи їх всього лише прагнення слідувати за братом. Однак канікули перед випускним класом були для мене цілком іншими ніж до цього. Я поїхав на з’їзд молоді до Леґніци, пішов в моє перше паломництво до Ченстохови, почав частіше приходити до храму на Святу Месу і таким чином Бог поволі почав стукати до мого серця.
Думки про те, чи йти, чи не йти, чи це моє покликання, чи може, це тільки покликання мого брата, регулярно почали з’являтись вже під час навчання в випускному класі. На початку навчального року я вирішив для себе, що все таки спробую і з’явилось питання “де?”. Я не хотів іти до францисканців, бо там вже був мій старший брат. Хоча й мав добрий приклад єпархіальних священиків в моїй рідній парафії, я все ж прагнув йти до якогось чернечого згромадження.
Однієї п’ятниці, по дорозі на зустріч міністрантів, в думках я сказав Господу: піду, але мусиш сказати куди. Прийшовши на місце зустрічі, на столі з різними листівками та флаєрами, на які раніше не звертав уваги, я знайшов візитівку Місіонерів Облатів Непорочної Діви Марії. Сказав собі, що це знак, якщо Господь Бог так відразу дає мені відповідь. Зателефонував за номером на листівці і невдовзі поїхав на перші реколекції про розпізнання покликання до Кодня, говорячи батькам, що їду в гості до товариша. Повернувся додому з переконанням в тому, що піду до Місіонерів Облатів. Написав листа до отця, який тоді був відповідальний за покликання. Він прислав мені різну місійну літературу, книжку про святого Євгена де Мазенода і, таким чином, вже на весні я набрався духа певності і повідомив батьків про свій життєвий вибір.
Перед складанням вічних обітів з’явилось бажання закласти подружжя. Однак я був свідомий того, що буття облатом є моїм покликанням, а прагнення мати власну родину було для мене “прагненням забороненого плоду”.
На четвертому курсі семінарії я мешкав в одній кімнаті зі співбратом з України. І це був для мене найважчий рік в семінарії та найважчий в плані відносин співбрат, з яким мені доводилось ділити кімнату, тому я відверто казав йому та собі, що ніколи не поїду працювати до України. Ще в новіціаті я прочитав книгу про духовність на Україні, а також під час випускних екзаменів зі школи я здавав екзамен з російської мови, тому деколи приходили думки про працю на сході. Спочатку планував їхати на Білорусь, але пізніше передумав, та, вже будучи дияконом, повідомив, що хочу працювати в Польщі, але відкритий на те, щоб їхати на місії на схід, без конкретного визначення країни. Це був час, коли облати в Україні взяли під опіку новий дім у Тиврові і шукали якнайбільше місіонерів з Польщі, а коли дізнались, що є готовий неопресвітер, було прийняте рішення про те, що мене буде направлено саме до Тиврова.



Спочатку я впродовж двох місяців перебував в Обухові, де мав курс з української мови, та протягом цього часу мав можливість відвідати Тиврів під час молодіжного фестивалю “Подих Життя”. Те, що я там побачив мене дуже вразило. Монастир, який розсипається, приміщення, в якому ми повинні були мешкати, виконувало функцію складу, де було дуже брудно, майже всюди панував безлад. Та з часом я почав пристосовуватись до умов, знайомитись з людьми, вивчати їхню культуру і стало легше. Не зважаючи на те, що було дуже важко знайти спільну мову зі співбратами, тим, що мене тримало, була вдячність людей, які нарешті дочекались і були щасливі, що відтепер облати постійно перебувають у їхній парафії. І Для мене це було найбільшим винагородженням за усі труднощі.
о. Петро Врублевські ОМІ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *