Історія покликання нашого настоятеля

розміщено в: Новини | 0

ПОКЛИКАННЯ – о. Павло Вишковський ОМІ.


Я народився в місті Бар в католицькій родині. Моє покликання формувалося з дитинства. Після народження я тяжко захворів. Моя мати пожертвувала мене Богородиці. Вона молилася: «Марія, якщо Ти хочеш, щоб ця дитина жила, нехай живе. Якщо Ти хочеш, щоб він помер, нехай він помре. Нехай буде воля Божа і Твоя. Потім прийшов священик охрестив і я зцілився.
Я завдячую своє покликання переважно своїм батькам. Моя мати носила мене до храму на плечах, а це було дві години дороги. Коли я не хотів йти і плакав, моя мати брала мене на плечі і несла до храму. Я до сих пір пам’ятаю ту дорогу і плечі матері. В храмі, коли приходила поліція і шукала дітей, моя мати ховала мене під лавку, накривала хусткою, щоб мене не знайшли. Ось так народжувалася моя віра, глибоко закорінена в родині. Вранці і ввечері на колінах ми молилися разом. Кожен день в родині молилися розарій. 
Дуже хотів, яккомога швидше прийняти перше Причастя, нас була не велика група. Приготування було в конспірації. Мої батьки стояли перед дверима і пильнували, щоб ніхто посторонній не ввійшов. Коли мене запитували, ким я хочу бути, я з раннього віку завжди відповідав, що хочу бути священиком. Я знав, що в нас дуже мало священиків. Від самого початку хотів бути священиком, навіть у школі, мене називали священиком і в школьній анкеті на питання: ким я хотів би бути, я відкрито відповів, що хочу стати священиком.

Це не було сліпою вірою і в мені не було такого, що я мушу бути священиком. Я питав у Бога, чи він для мене має інший шлях? Але в моєму серці ніколи не відчувалося іншого бажання, як прагнення священства. Я не міг собі уявити іншого життя. Моя любов до Євхаристії розпочалася від молитви.

В 1989 році в Бар приїхали Облати Марії Непорочної: отець Кшиштоф Бороджей ОМІ і о. Яцек Пиль ОМІ я був зачарований тим, як вони жили – спільнота. Це було дуже вражаюче. Облати носили хрест Ісуса. Хрест, який в нашій країні піддавався жорстокому поневірянню і знищенню. Хрест, який мені зривали з шиї в школі, якого викидали у туалет, якого топтали перед моїми очима. А облати носили цей хрест перед собою. Він завжди був перший. Коли облати входили до квартири, хрест був першим. Хрест, яким вони жили, захопив мене. Вони дійсно проповідували Христа.

Коли священики приїздили, щоб сповідати людей, з одного боку стояла черга людей. Коли сідав сповідати Облат з другої сторони сповідалися священики. Це мене надихало. Їхні проповіді, спосіб життя і то як відправляли Євхаристію – переконали мене, що вони дійсно живуть Христом, Котрого носять і Котрий завжди нагадує їм, що вони належать Йому. Вони дійсно жили Ним.

Облати працювали в Барі півтора року. Їхня праця була спокійною. Вони не багато говорили про себе, про покликання. Отець Яцек приходив до нас на катехезу. Їхня відданість Христу була безумовною, тотальною. Вони не створювали жодної двозначності; те, що вони робили, вони робили з усім своїм серцем, якщо вони проповідували то також цілковито, усім собою. Я бачив, що як вони живуть для Христа, вони живуть цілим своїм життям. Я був захоплений цією цілковитою відданістю.

Отримав від них книгу про святого. Євгена – Вибрав убогих. Там я познайомився зі способом життя нашого Засновника. Дізнався, що він не хоче тих в Згромаджені які коптят, але тих які горять. Треба якщо йти то цілковито на всі 100%. Треба світити, горіти, зігрівати. Св. Євген також не хотів соломяних вогнів. Також я захопився способом життя нашого Засновника … Велика революція … Зруйновані храми … Подібна ситуація з нашою, насправді та ж. Люди розгублені внутрішньо, які втратили сенс життя. І св. Євген не заламався. Хотів допомогти людям, позбавлених найбільших цінностей. Бути Облатом є однією з найбільших можливостей. Бог закликав мене, щоб і на Україні зробити краще.
Я колись мав велике бажання зробити щось дуже велике. Я думав, що зроблю найбільше для людей, коли я буду президентом, тому що я дав би їм віру, я б повернув їм храмиі т.д. Коли я зрозумів покликання священика, я також зрозумів, що більше ніде не зроблю як саме в священстві. В священстві дається людям самого Бога.
Потім Облати поїхали y Жмеринку і почали їздити до Гніваня. Будучи юнаком продовжував з ними спілкуватися. Їздив до Жмеренки, зустрічався з о. Яцеком, брав участь у віддані верхній частині храму в Гнівані. Приїздив на Месу по неділях. Контакт з Oблатами тривав до 1992 року. Перед закінченням школи, був впевнений що це моя дорога. В 1991 році відбувалася зустріч Молоді в Ченстохові, я йшов цим паломництвом. Я хотів почути від Марії, чи маю йти до Облатів, до ЇЇ Згромадження. До Облатів, хотів піти через Марію. Облат – означає відданість Марії, а я від народження був відданий Марії, вчинила це моя мати. Після повернення з Ченстохови, я більше не сумнівалася в тому, щоб піти до Облатів.
Памятаю, будучи вже в семінарії перед канонізацією нашого Засновника був організований конкурс про життя і творчість Блаженного Євгена де Мазенода. Я виграв цей конкурс і як нагороду поїхав на канонізацію нашого засновника до Риму. Мені дуже хотілося зустрітися зі Святішим Отцем. Це було моє велике бажання бути священиком і зустрітися з Папою. Я мріяв про цю зустріч. Папа запитав мене звідки я приїхав. Потім Йоан Павло ІІ сказав: Я уділяю тобі своє благословення, щоб ти міг відновити Церкву в Україні. Ці слова не давали мені спокою. Я не знав, як відновити Церкву перебуваючи в семінарії. Через молитву я почав молитися, більше навчатися. Може ще щось, думав. І тоді народилася ідея написати книгу. Бог допоміг і з’явилася книга “Міць віри”. А 7 вересня 1999 року я був висвячений на священика в моїй рідній парафії місто Бар.
Після рукоположення я проголошував реколекції і парафіяльні місії. Це також є відновлення духовної Церкви, про яку говорив Святіший Отець. Стільки людей після 50, 70 років поверталися до Бога. Вони присупали до сповіді не раз також плакав з особою яка після багатьох років знову в обіймах Бога. Переживав з людьми їх дорогу життя на котрій стільки болю, трагедії та страждання. Я щасливий, з вибору своєї дороги священства в Згромаджені Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Я розумію, що отримав цей дар від Бога, який я не заслужив.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *